Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

ЮрПостать. Вибрані професійні заповіді. До 100-річчя професора Геннадія Матвєєва

21.08.2008

Історію творять особистості. В кожній особистості є частинка історії. Це ж стосується й історії права. Одна з таких особистостей, яка стала частиною історії українського правознавства – Геннадій Костянтинович Матвєєв (1908-1996). Цей патріарх української цивілістики і міжнародного приватного права був зразком професора-викладача, учителя і наукового керівника, Людини. До 100-річчя від дня його народження вашій увазі пропонуються стислі узагальнення, сформовані за спогадами його учнів (нині вони самі є відомими професорами): Василя Кисіля та Зорислави Ромовської.

 

ВИКЛАДАЧ

Професор Геннадій Матвєєв запам’ятався своєю майстерністю лектора, яку передав своїм учням.

Підготовленість. Як пригадує З. Ромовська, професор Матвєєв неодноразово пояснював, якою має бути лекція викладача. Обов'язковою умовою підготовки до лекції професор вважав складання її макету. Професор до кожної лекції ретельно готувався, хоча знав предмет достеменно. Як відзначає В. Кисіль, він не бачив, що професор читав лекцію із папірців. Але на кафедрі в нього завжди лежали матеріали (план лекції або те, що він збирається сказати). Він завжди вважав, що викладач повинен підготуватися до лекції, аби нічого не забути.

Крадіжка часу. Професор Кисіль на все життя запам’ятав деякі постулати професора, яких дотримується й зараз. Один із них звучав так: «Ви не можете зайти в аудиторію не підготовленим із позиції сьогоднішнього дня. Вам треба провести зі студентами продуктивно дві години. Якщо ви зайдете непідготовленим, і в аудиторії знаходиться, наприклад, 100 чоловік, то майте на увазі – ви вкрали в людей, як мінімум, 200 годин робочого часу. А по-друге, – казав професор Матвєєв, – якщо у вас вийшло на лекції чи на парі не зовсім вдало, то майте це на увазі, йдіть і думайте, де ви припустилися помилки. Якщо студенти вас не слухають або не сприймають, це ваша основна проблема, як викладача».

«У кожній лекції має бути своя родзинка», – казав професор Матвєєв. В лекції мали бути і цікаві судові справи, і крилаті слова, і витяги з літературних творів, які були співзвучними з її темою. Лекції були своєрідними моноспектаклями.

Усмішка й контакт зі студентом. «Лектор не має права сидіти, а мусить невимушено рухатись по аудиторії і обов'язко­во усміхатися», – часто говорив він. Геннадій Костянтинович умів захопити аудиторію, «примушував», якщо так можна висловитися, полюбити себе і свій предмет. Як відзначає професор Василь Кисіль, найбільше професор Матвєєв запам’ятався йому саме великою майстерністю лектора. На його заняттях (дві пари по 45 хвилин) всі студенти сиділи і з великою зацікавленістю слухали від початку до кінця. Студенти по-свояцькому називали професора Матвєєва – «ГеКа», що асоціювалося з його ініціалами та абревіатурою слів «Гражданский кодекс».

Змістовність і приклади. Як відзначає В. Кисіль, професор Матвєєв був Особистістю у викладанні юридичних дисциплін. У ті часи юридичні дисципліни здебільшого викладалися формалізовано. Але він, як викладач, не спрощував ситуацію, не оминав теорії. Його виклад завжди підкріплювалися такими прикладами, які закарбувалися у пам’яті.

Сміливість і принциповість. Професор В. Кисіль стверджує, що професор Матвєєв був єдиним викладачем в Україні, хто на той час викладав цивільне право у порівняльно-правовому аспекті. Він відкривав очі на ті аспекти, про які студенти інших юридичних факультетів і вишів України не могли знати. Подаючи інститут радянського права, він порівнював його з французьким, німецьким, англосаксонським. Це давало можливість порівнювати, підштовхувало до висновків. Скажімо, говорячи про строки позовної давності, він Також він говорив, що в СРСР такий строк – лише 3 роки, тоді як у більшості інших, тоді капіталістичних країн, він більший. Більше нічого не треба було коментувати. Ще одного разу під час засідання гуртка з проблем міжнародного приватного права обговорювалася ситуація в різних країнах. Підводячи підсумки дискусії, він сказав: «Швидше за все, напевне, проблема не в державі і не в людях, а в системі». У цьому проявлялася його сміливість. А у ті части професори радше відмовчувалися, бо за цим у вишах слідкували парткоми, наглядачі з Комітету державної безпеки.

Знати напам'ять? Професор В. Кисіль пригадує такі слова професора: «Вам не потрібно знати напам’ять статті кодексу». Деякі викладачі це вимагали (знати, наприклад, статті з КК, Конституції). Головне, чого викладач повинен навчити – де знайти відповідь на питання. А все інше – надруковано, кодекс можна взяти, відкрити і подивитися. До речі, професор наполягав, аби студенти на лекції обов’язково приходили з цивільним кодексом. Він говорив, що студенти мають його перевірити: чи не вводить він в оману, чи правильно наводить статтю. Як наслідок, студенти працювали навіть на лекціях.

Дім, як Мекка. «Я з однокурсниками неодноразово приходив до нього додому, – пригадує професор Кисіль. – Після війни Матвєєв отримав помешкання поблизу університету. Йдучи до його дому парком, ми відчували велике піднесення. Вдома за чаєм ми обговорювали приватні та наукові теми. Його будинок був «Меккою цивілістики». Хто б не приїжджав з науковців з різних куточків СРСР (часто з Москви), отримував запрошення цивіліста до себе. Відбувалися гарячі дискусії з основних актуальних проблем тодішнього цивільного права. Професор Матвєєв завжди був радий можливості обговорити ці питання. По закінченні відвідин його дружина, Надія Митрофанівна, казала: «Приходьте ще!». Він допомагав і в скрутні хвилини: порадою, морально».

Вимогливість. Професор загалом був вимогливою людиною: до себе, до своїх студентів та аспірантів, у тому числі й до рідних. Професор Матвєєв мав велику повагу до студентів як до людей, які його слухають. Приймаючи іспити, він ставив три-чотири питання і вже розумів, яку ставити оцінку. Його майстерність викладача полягає в тому, щоб довести студенту, що той знає менше, а поставити те, що він заслуговує. Тоді студент виходить з іспиту окриленим, він не вважає себе приниженим. Професор Кисіль, будучи студентом, не пригадує жодного випадку, коли б студенти виходили і говорили: «Матвєєв оцінив нас несправедливо, суб’єктивно». Він ніколи не був лібералом, натомість  – вимогливим. Так само він був вимогливим до своїх аспірантів.

 

ПРОФЕСОР І НАУКОВИЙ КЕРІВНИК

Професор Матвєєв вважається патріархом української школи цивільного і міжнародного приватного права.

Заняття. Професор Матвєєв також говорив, посилаючись на Ейнштейна: «якщо людина, яка вважає себе вченим, не може пояснити 5-літній дитині, чим вона займається, то вона – шарлатан». Це може бути великий теоретик, але якщо він не може зрозуміло пояснити, чим займається, в нього немає підстав бути професором в університеті.

Наукова школа. Він мав свою наукову школу й був активним учасником наукових дискусій, зокрема й заочних. Надісланий йому автореферат дисертації в його галузях, не залишався без його відгуку. Бувало, за тиждень він давав 5–10 відгуків.

Щодо вибору тем для наукових досліджень професор радив, пропонував, але ніколи не наполягав.

Три групи аспірантів. Як відзначає З. Ромовська, яка була аспірантом професора Матвєєва, у той час відносини між науковим керівником та аспірантами не були такими, як це часто трапляється сьогодні. Керівництво аспірантами включалося у загальне педагогічне навантаження, про жодну оплату з кишені аспіранта не могло бути й мови. Після захисту дисертації стосунки між науковим керівником та колишнім аспірантом складалися по-різному. У зв’язку з цим Геннадій Костянтинович поділяв своїх аспірантів на три групи: «одні пам’ятають мене до захисту, деякі – до затвердження, й лише окремі – все життя». Професори Ромовська та Кисіль мали честь бути зачисленими до третьої групи. Пам’ятати все життя – це означало телефонувати, хоча б іноді не забувати привітати на свята чи День народження, прийти з цукерками та квітами. Оце і все. Не забував надсилати вітання і сам Геннадій Костянтинович, часом навіть випереджаючи очікувані привітання в часі.

Характер стосунків. «Якби Геннадій Костянтинович був живий, – стверджує професор Ромовська, він неодмінно старався б за допомогою свого гострого слова зупинити комерціалізацію відносин між науковими керівниками і аспірантами, між опонентами і дисертантами,  плагіат, який так розкошує у нинішніх дисертаціях,  написання дисертацій «підрядниками» за договором (кажуть, що за докторську дисертацію замовник-«лженауковець» зараз має викласти 50 тис. дол.), запозичення без посилань чужих думок, видання книг – скороспілок. Якщо не будемо боротися зі злом, воно ростиме і подужає нас – писав Іван Франко. Професор Г.К.Матвєєв згуртував би біля себе людей, які могли у боротьбі з цим злом вийти переможцями. Без нього – це зло росте і може, дійсно, якщо не схаменемося, залишити лише спогади про високий професорський аристократизм, про етику наукових досліджень, про непідкупність».

Активність. До останніх днів життя (професор помер на 88 році) Матвєєв уважно стежив за тенденціями розвитку в науці міжнародного приватного права, міжнародного цивільного і сімейного права. Як пригадує В. Кисіль, виступи професора на зборах асоціації міжнародного права у Москві (Москва вважалася центром міжнародного права) завжди слухали з величезною увагою, а самого професора вважали спеціалістом першої величини.

«Геннадій Костянтинович, – пригадується професору Василю Кисілю вже в похилому віці з маленькою собачкою болонкою, з якою він гуляв парком. Вони виходили рівно о восьмій і робили три, чотири кола по парку Шевченка. Собачка була настільки натренована, що якщо він засиджувався за написанням, а наступала восьма година, то вона вискакувала на крісло і повідомляла, що вже пора йти. Він був вдячний їй за те, що вона зберігала йому і здоров’я, і тонус, завжди, що б не сталося, виводила його на прогулянку».

Важкі часи, що перевіряють. Добре пам’ятають випадок, – розповідає В. Кисіль, коли професора Матвєєва фактично зашельмували на юридичному факультеті тільки за те, що він виконав волю матері своєї дружини, яка померла. Вона просила, щоб її похоронили, і обряд похорону здійснив священик. Після виконання цього прохання, буквально через декілька днів, на нього почалися атаки з усіх сторін. В ті радянські часи таке було зрозумілим. А сам випадок послужив приводом того, що професор Матвєєв пішов з посади декана юридичного факультету Київського університету.

Не тримайся за місце. «Досягши пенсійного віку, в той самий день професор Матвєєв подав заяву про звільнення і прохання перевести на посаду професора-консультанта, – розповідає В. Кисіль. – Він вирішив звільнити місце більш молодим, і він весь час вважав, що людина не може триматися місця».

«Професор, який пішов у бізнес, не повинен торгувати своїм професорським званням», – часом любив повторювати на початку 1990-х років професор Матвєєв, – розповідає З. Ромовська. Ці слова, на її думку, треба правильно зрозуміти: професор нехай іде в бізнес, нехай іде в судовий процес, але не продає свою наукову совість. Якщо професор іде в процес і старається, «як окунь на сковорідці», аби та сторона, яку він представляє, виграла справу, але в літературі він дотримується іншої позиції, то він уже не професор.

«Мені прикро не тоді, коли мене критикують, а коли мене не замічають», – пригадує професор Ромовська слова професора Матвєєва. Йдеться про етику наукових досліджень, про яку останнім часом стали забувати. Ще не так давно вважалося неприпустимим, щоб науковець, який досліджував пев­ну проблему, не згадав про науковий доробок іншого дослідника з цієї теми та щоб не поцінував його. Замовчування імен інших науковців можна пояснити або бажанням уникнути мож­ливого конфлікту через протилежність суджень, або бажанням подати себе як першовід­кривача. Або небажанням згадувати автора, який стоїть на нижчій науково-ієрархічній сходинці. Слід беззастережно погодитися з Г. К. Матвєєвим у тому, що спокійна, конструк­тивна критика висловлювань інших авторів є виявом поваги, а не зневаги до них. Адже інформування читачів чи студентської аудиторії про різні підходи до проблеми стиму­лює їх до вироблення своєї позиції щодо предмета спору. Лише таким чином запалюється вогник пошуку істини.

З-поміж випускників факультету, студентів та аспірантів (учнів) професора Геннадія Матвєєва –  чимало нині відомих вчених теоретиків і практиків. З-поміж цивілістів – професори В. Луць, З. Ромовська, Н. Кузнєцова, О. Дзера, Я. Шевченко, А. Довгерт, В. Кисіль. З-поміж практиків – С. Козьяков, А. Кравець, Д. Грищенко, О. Рябоконь, А. Вишневський, А. Хачатурян, О. Макаров і багато інших.

Довідка : Джерело: "Юридична енциклопедія"

Матвєєв Геннадій Костянтинович (1908-1996)

(21 серпня 1908 року, с. Пектубаєво, Кадамської волості Яремського повіту Вятської губернії (зараз – Кіровська область Російської Федерації — 23 січня 1996 року, Київ) — український правознавець, доктор юридичних наук з 1951, професор з 1953, заслужений працівник вищої школи України з 1979 року.

У 1918 році, після смерті батька (матір залишилася з шістьма дітьми), потрапив у дитячий притулок, у 1925 році закінчив середню школу. У 1931 році закінчив юридичний факультет Казанського університету (на якому, до речі, навчався В. І. Ульянов). 1933 (після служби в армії) вступив до аспірантури. З 1935-1938 роках працював викладачем кафедри цивільного права Казанського юридичного інституту.

З вересня 1938 працював на юридичному факультеті Київського університету: викладач, доцент (з 1940). В 1939 році у Всесоюзному інституті юридичних наук (ВІЮН) захистив кандидатську дисертацію (тема – «Возмещение договорного убытка»).

Роки війни пройшов стройовим офіцером.

Після війни (з березня 1946) продовжував працювати в університеті. Був деканом юридичного факультету (1949), тривалий час завідував кафедрою цивільного права.

У 1951 році в Інституті держави і права Академії наук СРСР захистив докторську дисертацію (тема – «Вина как основание гражданско-правовой ответственности»).

У 1947-1952 — член Верховного Суду УРСР (не полишаючи викладацької роботи), пізніше довгий час входив до науково-консультаційної ради ВС УРСР.

На пенсії продовжив викладацьку діяльність як професор-консультант.

Брав участь у розробці проекту Цивільного кодексу УРСР.

Основні праці: «Вина в радянському цивільному праві» (1955), «Історія сімейно-шлюбного законодавства Української РСР» (1960), «Засади цивільно-правової відповідальності» (1970) «Радянське сімейне право» (1978, 1985), «Міжнародне приватне право» (1983).

Підготували Славік Бігун та Ярослав Барков

Публікація:

Вибрані професійні заповіді. До 100-річчя професора Геннадія Матвєєва // Юридична газета. – № 34 (166). – С. 14-15 (підготували Славік Бігун та Ярослав Барков за спогадами Василя Кисіля та Зорислави Ромовської)

 





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign