Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

ЮрСлава. Публікація. «ІМІТАЦІЯ ПРАВОСУДДЯ» – образ сучасного українського судочинства?

22.01.2008

Шановні колеги. Сучасне українське судочинство – зрілий предмет для вивчення з позицій правового реалізму. Спробуймо окреслити без прив’язки до особистостей деякі аспекти правового реалізму українського судочинства.

Формально, за Конституцією, єдине джерело влади – народ. Реально, один із сегментів цієї влади – судової – є ввіреним і, по суті, належить суддям. Бо фактично ліквідовано конституційно передбачений інститут народних засідателів і не впроваджено навіть інституту присяжних. В Україні судова влада – чиїм джерелом також є народ – перетворилася на владу суддів.

Виник окремий не легітимний, але легітимізований ринок послуг суддів. «Ярмарок правосуддя», як влучно висловився Юрій Стелла, на якому «право виявляється на сьогодні одним із найдорожчих та найпрестижніших благ, які середній споживач може реально купити за гроші».

Напрошується невтішне навіть за тональністю запитання: судді стали привілейованими торговцями правом?

На «ярмарку правосуддя» діють свої правила. Є прейскурант, схеми розрахунків і взаємозаліків, знижки і націнки, є свої ринкові ніші, роздрібні та оптові продавці й покупці, монополісти, добросовісна та недобросовісна конкуренція тощо.

Одні кажуть: нічого злого в цьому нема, адже так працюють ринкові механізми. Інші: що це «бізнес продажних повій, котрі сидять у будинках із вивісками "Суд" та торгують правосуддям «іменем України». Вони набивають свої кишені та «торблять» народ на підвідомчій території».

Проте чи повинно стати право і, зокрема суб’єктивні права, права людини, об’єктом, предметом торгівлі й торгу? Чи вправі судді торгувати тим, що їм не належить? Чи вправі вони ставати адвокатами тих, хто більше заплатить чи зобов’яже?

Ці та подібні запитання в Україні стали риторичними.

Судова реформа хоч і необхідна, але недостатня. Згаяно час. Який трансформував ментальність, мислення судді, що істотно змінилося. Нині неодмінними аспектами механізму «юридичного» мислення українського судді є економічний та політичний аналізи положення та статусу сторін справи. Виходить часом так, що один позаправовий чинник може стати більш вирішальним за багато правових. За результатами цього аналізу суддя готовий іти на відверте порушення закону.

Нагадаємо: законом «суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відпо­відно до їх внутрішнього переконання, що ґрун­тується на вимогах закону». Але де межі цієї «свободи»?

Часом маємо парадокс: суддя йде на явне порушення закону. За таких умов шкода не лише роботу адвоката, почуття потерпілих і «бідних» сторін, згаяний час. Сумно те, що судді можуть стати тими, хто сприяє утвердженню беззаконності та безкарності. Адже суддя, котрий порушує закон, котрий не відчуває себе обмеженим ані законом, ані суддівськими традиціями, ані совістю – творець свавілля найвищого ґатунку. Він стає творцем зла.

На цьому тлі відмирає потреба в інституті державного судочинства, з’являються передумови для виникнення приватного правосуддя, самосуду. Де закон як резон поступається правилам як емоціям.

Зрештою, результат – «імітація правосуддя». Судді імітують, що здійснюють судочинство. Але людину, народ не обдуриш. Ось і виходить, що він – народ як джерело влади, зокрема і судової, в Україні – більше довіряє судді Європейського суду в Страсбурзі, якого ніколи не бачив, аніж судді українському з рідного міста.

Чим же завершиться ця «імітація правосуддя»?

Публікація: Бігун Славік. «ІМІТАЦІЯ ПРАВОСУДДЯ» – образ сучасного українського судочинства? // Юридична газета. — 2008. — № 1-2 (136-137) (22.01). — С. 3.





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign